Віктор Розовий про футбол, Львів, Загорецьку та багато іншого

Звёзд: 1Звёзд: 2Звёзд: 3Звёзд: 4Звёзд: 5 (3 оценок, среднее: 5,00 из 5)
Загрузка...

Шанувальники Ліги сміху з сумом сприйняли інформацію про те, що чемпіон третього сезону «Загорецька Л.С» вирішила не йти у четвертий сезон. За которокий час Віктор Розовий та Святослав Антипов стали місцевими улюбленцями. Втім, не лише гумор у серці акторів. Віктор Розовий виявився щирим партіотом своєї країни, фанатом «Карпат» і взагалі цікавим співбесідником.

В інтерв`ю інтернет-порталу Футбол 24 Віктор Розовий відкрив багато нового для шанувальників чемпіонату України з гумору.

Ми пройшли по вулиці кількасот метрів і важко було не помітити погляди перехожих. Двоє чоловіків готові були вилазити з машини, коли побачили тебе, одна дівчина посміхалася, хоч і йшла далеко через дорогу, а ще одна незнайома взагалі привіталася. Як ти реагуєш на це?

– Якщо просять сфотографуватися, то мені не важко. Не звертаю уваги, мабуть.

– Слава тебе змінила?

– Не думаю, що це слава. Може, просто народне визнання, а не слава, багатство чи гроші. Людям просто імпонує стиль нашої команди.

– Погодься, твій побут змінився з того моменту, коли «Загорецька» стала відомою.

– Не скажу, що кардинально, але часу стало менше, його інколи зовсім не вистачає. Передусім через зйомки. Більшість свого часу я проводжу в Києві, тому певні зміни є. В схожому темпі ми жили й до цього. Може, життя минало трохи менш динамічно.

– Ми довго домовлялися на інтерв’ю, ти постійно перебуваєш у роз’їздах. Сьогодні ти у Львові, завтра знову поїздка… Який взагалі розклад у «Загорецької»?

– Скоро ми їдемо в Дніпро, далі Київ, Тернопіль, Вінниця і знову Київ.

– Які подальші плани у вашої команди, якщо говорити глобально?

– Першочергово ми не хотіли брати участь в наступному сезоні «Ліги сміху». Навіть якби не виграли. До прикладу, якби вилетіли в 1/16 фіналу, то другої спроби не було б. Так було заплановано з самого початку. Тому в будь-якому разі команда існуватиме за межами цього проекту.

– Якою є ключова ціль «Загорецької»?

– Показати, що україномовний гумор існує. Так склалося, що україномовний сегмент на телебаченні не був зайнятий. В переважній більшості в нашій країні гумористи російськомовні. Може, тому нас стараються запрошувати всюди. Для нас основне – це глядач, який сидить в залі чи перед телевізором. Це «основопологет» світогляду «Загорецької» і її діяльності. Не хочеться псувати хорошого враження. Якщо нас запрошуватимуть на літні чи зимові кубки, то ми, напевно, виступатимемо. Щодо майбутнього нашої команди, то можу сказати, що наш гастрольний графік розписаний вже до зими. Все дуже щільно. Не знаю, коли наступного разу буду вдома.

– Вистачає часу на щось елементарне: сходити на футбол чи в кіно?

– Через специфіку моєї галузі часу на футбол практично немає. Дуже рідко відвідую стадіон. Вихідні, коли відбувається футбол, постійно зайняті. Тому навіть не пригадаю, коли востаннє підтримував Карпати наживо. Проте я завжди моніторю футбольні сайти, слідкую за рахунками. Переважно я дивлюся УПЛ. Інші ліги мені взагалі нецікаві.

– Тобі здається дивним, як можна в умовному Кропивницькому вболівати за Барселону, коли у місті є своя команда з місцевими хлопцями?

– Я цього не розумію. Спорт, як на мене, спрямований на виховання патріотичних настроїв. В тоталітарних державах він завжди був на першому плані. Спорт виховує дух колективізму. Не розумію, як Місько з Дрогобича може вболівати за Баварію. Я таких людей називаю жертвами маркетингу. Наприклад, я не глор «реалів» і «барселон». Мені взагалі байдужі інші команди, крім Карпат і нашої Прем’єр-ліги. А ще я завжди вболіваю за українські команди в єврокубках. Я за коефіцієнти УЄФА!

Перемога «Загорецької» на «Лізі сміху» надала нових барв легендарному заряду фанатів Карпат – «Кубок Львову!» В залі ви відчували підтримку від земляків?

– (сміється) Львівські фанати хотіли їхати до Києва, щоб підтримати «Загорецьку». Але не поїхали. Знаючи їх, можливо, це на краще. Якщо враховувати результат фіналу, то все могло закінчитися «прийомом» від поліції (сміється).

– Ти пропагуєш здоровий спосіб життя. Це фан-рух надихнув тебе на це?

– Так, ультровське і хуліганське минуле посприяло тому, що я підтримую «straight edge». Раніше я постійно ходив у зал, зараз не маю часу. Напевно, пропустив півроку. Але від «турнічків» не відмовляюся.

– Фанатське минуле також змінило твоє ставлення до алкоголю і паління?

– Спиртне не вживаю з 2012-го року. Наркотиків не пробував ніколи. Палити я почав у 6-му класі. Кинув – у 9-му (посміхається). Такий от ранній експіріенс.

– Ти вів статистику своїх виїздів за Карпати?

– 22 чи 23, точно не пригадую.

– Посвяту проходив?

– Та яке… Які посвяти? Хай ідуть до дупи (посміхається). Я був надто хардкорним для такої штуки. Для мене нема авторитетів, я – антитоталітарний елемент. Просто є люди, яких я поважаю.

– Маєш улюблений виїзд?

– Всі виїзди були класними. Кожна поїздка в Одесу – особлива. В Полтаві, Києві і Запоріжжі було непогано. Я їздив на бойові виїзди. Чорноморець – найбільш принциповий суперник, від якого ми завжди вигрібали. Окрім першої поїздки. А я почав фанатіти у 2006-му, коли Карпати повернулися у Вищу лігу. В ті часи на секторі було багато чудових пацанів. Виділяти нікого не буду, щоб не образилися, але згадувати приємно.

– «Від Луганська до Карпат фанат фанату – друг і брат». Всеукраїнське перемир’я фанатів – це позитив?

– За даних умов – однозначно. Але навіщо тепер на виїзди їздити? (посміхається) Всі ми здружилися. Ще недавно ніхто б не міг подумати, що Дніпро і Харків будуть фотографуватися і товаришувати. Спільна проблема нас об’єднала. Можливо, трохи окремо позиціонує себе Одеса, хоча там теж дуже багато хороших людей у фан-русі, яких я поважаю.

— Тебе справді свого часу виганяли з фанатської фірми?

– Офіційна причина – у зв’язку з поганою поведінкою. Але насправді вигнали через те, що я був «дрищем». Далі я катався сам по собі на виїзди. Зрештою, я не ображався.

– Якось ти сказав, що плакав тричі в житті і двічі це сталося через махачі. Це правда?

– Чиста правда. Одного разу, коли билися з київським ЦСКА. Ще раз через махач в Одесі. Щодо нефутбольної причини, то сльози в мене викликав момент, коли я не вступив у вуз.

– Ти вважаєш українську освіту неефективною?

– Не тільки українську. Існуюча система світової освіти не виховує хороші якості, а просто навчає дисципліні. Те, що дітям цікавіше за комп’ютером та іграми – це не вина дітей. Їх просто роблять нерозумними. Для чого ці оцінки і 11 класів? Це сидіння за партами… Постійно звинувачують дітей, б’ють їх. Це додатково їх пригнічує.

– Якщо не буде школи, то діти будуть кинуті напризволяще.

– Так, тому має бути система розвитку. Освіта має заохочувати дітей. Не просто фізично перебувати в школі, бо так треба. Ти отримав двійку чи дістав «енку» і мама потім тебе приб’є (посміхається). Ось це погано.

– Одного разу ти зізнався, що на футбольному полі граєш доволі жорстко. Тебе можна порівняти з умовним Ярославом Ракицьким?

– Ні, я гімн знаю і співаю (сміється). На полі я костолом! До речі, Ракицького всі хейтять, але мені байдуже. Просто треба розуміти ситуацію. Всі чули, наприклад, про фотографії Андрія Пятова на блокпосту з сепаратистами. Проте я знаю, що він підтримує українську армію. Це інформація безпосередньо від хлопців з батальйонів, які брали участь в Антитерористичній операції. Думаю, Пятов тоді просто не володів ситуацією. Це люди спорту… Підходить до тебе хтось і просить сфотографуватися. Я б не надавав цьому особливого значення. Або взяти до прикладу українських зірок, які на телебаченні мають чітко проросійську позицію. Проте я знаю, що вони допомагають грошима українській армії, однак роблять це дуже тихесенько. Так, щоб їх ніхто не спалив.

Як у ситуації Дорн-Притула?

– Безперечно. Мабуть, не варто публічно називати прізвище цієї співачки, адже вона дуже відома. Втім вона грошима допомагає українській армії. Так діють чимало зірок.

– Якось ти сказав, що твоє життя засноване на чотирьох китах, одним з яких є підтримка Карпат. Що для тебе означає цей клуб?

– Я дуже люблю його. Якщо мене ображати, то я можу це стерпіти. Але якщо ображати Карпати, то ой-йо-йой… Краще цього не робити. Я за Карпати дуже часто вигрібав і отримував тягла. Можете мене обзивати, але Карпати не руште!
Футболісти, керівництво – це все мінливе. Справжня любов – до клубу, кольорів і стадіону. Мені, до речі, «Арена Львів» подобається. Але стадіон «Україна» – рідніший. Він мій улюблений.

– Вперше на Карпати ти прийшов у 1999-му на матч проти шведського Хельсінборга?

– Принаймні, це перша моя згадка про улюблену команду. Можливо, перший похід був трохи раніше. Після чемпіонату світу 1998-го у Франції я почав цікавитися футболом. Більшість гравців тих Карпат Мирона Маркевича пам’ятаю дуже добре: Стронціцький, Гецко, Паляниця, Ковалець.

– В тебе є знайомі футболісти?

– А от недавно з Романом Яремчуком переписувалися. Побачили список Андрія Шевченка і привітали нападника Гента з викликом в збірну України. Ми зняли відео, позначили Романа в Інстаграмі. Він відписав і подякував за це.

– Хто є твоїм улюбленим футболістом?

– В дитинстві – австралієць Марк Відука з Лідс Юнайтед. У мене навіть його футболка була.

– Оце так! Кажуть, він українець по маминій лінії.

– Так в нас ще й день народження в один і той самий день – 9 жовтня. Ще мені подобався Артем Мілевський. Це дуже талановитий хлопчина. Зрештою, він зробив свій вибір і так склалася його доля. Думаю, Артем прожив класне життя.
Зараз у мене, напевно, немає улюблених футболістів. Мессі і Роналду – футбольні генії і нам просто пощастило жити в їхню епоху. Інколи кажуть про Пеле і Марадону, але Мессі і Роналду – набагато кращі футболісти.

– Мабуть, найкраще почуття гумору серед українських футболістів має Михайло Кополовець. Він би гармонійно виглядав у «Загорецькій»?

– (сміється) Колись ми пропонували йому виступати за нас. Запрошували на один концерт як зірку. Гладік звертався до Михайла, але той відповів, цитую: «Нє, я шо, клоун?» (сміється). Не знаю, чи він це пам’ятає, але таке справді було.

– «Загорецька» рідко жартує про спорт. Можна пригадати лише жарт про керлінг. Ти не ініціюєш тему футбольних жартів?

– Існує стереотип, що наші футболісти – дерева. Своїх пацанів, клуб і збірну, треба підтримувати завжди, незважаючи на результати. Не бачу сенсу створювати нові стереотипи про спорт і футбол. Та й жінкам це не цікаво. Це дуже вузькоспеціалізовані жарти.

– У тебе дуже багато тату. Жодного з футбольним змістом?

– Ні, але от думаю про це. Є в планах (посміхається).

– Як ти ставишся до тих українських футболістів, які зараз їдуть грати у російський чемпіонат?

– Це дуже спірне питання. Про себе можу сказати однозначно – я б не поїхав, якби мене запрошували працювати у гумористичній сфері в Росії. Це право кожної людини. Ключовий момент – наявність правильної проукраїнської позиції. Потрібно розуміти, що в Росії, крім затягнутих ватників, більшості пофігу на те, що відбувається в їхній країні. Вони аморфні. В Європі я часто зустрічав росіян. Коли чую російську мову, то відразу кажу «Слава Україні!» (посміхається)

– Якою є їхня реакція?

– Незалежно від віку, вони позитивно реагують на це. Кричать «О, привіт!» Якщо далі діалог продовжується, то все одно проскакують якісь фрази, типу «Украины, как государства скоро не будет». Позитивне налаштування є, але ця їхня херня все одно проскакує. Росія – країна-агресор, яка зробила дуже багато поганого. Проте треба розуміти, що не всі росіяни є неадекватними.

– Святослав Антіпов, твій товариш по «Загорецькій», справді служив у 80-тій окремій десантно-штурмовій бригаді?

– Так, це правда. Однак в зоні АТО він не був.

– Тобі вдається реалізовувати себе не лише у «Загорецькій», а й у кількох інших проектах. Наприклад, «Kurwa Matj» про мостиських контрабандистів.

– Мені подобається грати з формами. У повній мірі я реалізовую себе творчо і гумористично в «Загорецькій». В Гумор Кабаре «Вечір Колєг», в рамках якої існує «Kurwa Matj», є багато моїх вчителів, які вплинули на мій світогляд.

– Людина, якій не знайома тема перетину кордону, не може так глибоко копати і співати про «колєйку» чи «дочку митника». І я маю на увазі не просто перетин кордону в Раві з ціллю туристичної поїздки в умовний Рим.

– (посміхається) Віджартуюся і скажу, що мене заарештують, якщо розповім всю правду. Це банальна сатира. Наш регіон живе пліч-о-пліч з контрабандою.

– Слова з виступів «Загорецької», типу «Впізнали нас?», «Давай-давай» чи «Та й таке» стали символами україномовного гумору. В одному відео ти заходиш в магазин і дівчина тебе постійно просить сказати ці фрази. В реальному житті ти часто потрапляєш в такі ситуації?

– Сказати не просять, але буває, що йдеш по вулиці, а в слід чуєш: «Давай-давай» або «Бродяга!» І я не знаю, як на це реагувати. Що ви хочете? (посміхається) Йде собі людина, а тут «давай-давай» і дивляться на тебе. Ну ОК, що давати?

– Це такий собі елемент визнання.

– Ну так… Я вже казав, що не визнаю авторитетів. Хоча колись потрапив у незвичну ситуацію. Коли побачив Ярослава Ракицького у Львові на вулиці, то зірвався на ноги (Віктор встає на ноги). А тоді подумав: «Чого це я?» І сів (сміється). Я не фотографувався, не просив автограф. Я взагалі люблю футболістів, але не фотографувався б навіть з Роналду чи Мессі. Мені достатньо побачити. В мене є така «тєма» – ставити «галочки».

– Які «галочки» ти вже поставив?

– От бачив Роналду. Купив квиток на фінал Ліги чемпіонів у Києві. Ще треба Мессі побачити для «галочки». Мені цього достатньо. До решти я холодний. Але коли побачив Ракицького, то на мене щось нахлинуло (посміхається). Навіть, коли подорожую, то не маю цілі побачити «Камп Ноу», «Сантьяго Бернабеу» чи «Енфілд». Хочу, щоб Карпати їх побачили і там побували (сміється).

– Фраза «То таке» Мирона Маркевича стала крилатою в українському футболі. Ваша «Та й таке» співзвучна з нею, але має інше походження. Здається, що вона лежала на поверхні, проте «Загорецька» надала їй нового сенсу.

– Знаєш, коли до мами гості приходять, всі сидять за столами, йде така активна розмова, люди спілкуються. Потім в один момент діалоги обриваються, настає незручна пауза. І щоб це розбавити люди кажуть «Та й таке» (сміється).

– Не знаю, чи дивився ти матч 1/8 фіналу Ліги чемпіонів Тоттенхем – Ювентус, але коментатор поєдинку Віктор Вацко в другому таймі вирішив процитувати «Загорецьку». Це ще один елемент визнання?

– Наприкінці 80-х в КВН народилася фраза «Партия, дай порулить», яка згодом стала крилатою. Вона стала культовою. Це основний показник для гумориста. Коли тебе цитують, це найкраще визнання. Коли твої фразочки летять, мов лелеки, це дуже приємно (сміється). Це зараз КВН – дно. А раніше квнщиків цитували. Взяти до прикладу фразу «Уральських пельменів» «Потому что гладиолус».

– Ви стали впізнаваними ще й завдяки яскравому одягу. Футбольні вболівальники можуть асоціювати вас, наприклад, з Барселоною. Чому «Загорецька» виходить на сцену саме в таких гольфах?

– Це з «прапором» «ДНР» жодним чином не пов’язано (сміється). Колись ми виступали у «Fred Perry», а згодом вирішили одягнути гольфи. Це вийшло спонтанно. Вони в нас в єдиному екземплярі. Їх купував наш адміністратор. Сподіваюся, якщо наші гольфи протруться, то їх можна буде знову замовити в інтернеті.

– Перший чемпіон України у складі сімферопольської Таврії Сефер Алібаєв якось сказав: «Якщо футболіст не хвилюється, йому, мабуть, пора вішати бутси на цвях». Ти часто хвилюєшся перед виходом на сцену?

– У мене завжди було хвилювання, я боявся. Боявся за «Загорецьку» як команду. Настане момент, коли гумор перестане працювати, людям надоїсть. Ми добре зайшли на фестивалі в Одесі, на «четвірочку». В 1/16 фіналу «Ліги сміху» розірвали, виступили на 6 з 5. А далі був слабший виступ. Це примусило мене дуже багато думати, як далі розвиватися.

Головне, щоб тебе все «перло». Якщо «пре», то це нівелює хвилювання. Наприклад, буває таке, що думаєш собі: «О, зроблю таке от на сцені». З досвідом хвилювання зникає. Звичайно, якщо це дев’ятий концерт в турі, то ти вже працюєш на автоматі, скільки б там не було імпровізацій. Коли нас транслювали по телебаченню, то я переживав, як люди сприймуть, якими будуть коментарі в інтернеті.

– У вас практично немає негативних відгуків. Ти слідкуєш за фідбеком?

– Насправді більшість коментарів позитивні, окрім росіян. Вони якось дуже негативно нас сприймають, адже, напевно, знають про нашу націоналістичну позицію. Часто пишуть: «дібіли», «нє панятно што». Але є ще один чувак – його ім’я і прізвище ми опустимо. Він під кожним нашим відео писав якусь фігню. При цьому, переходив на особистості. «Вони – далб…би», «Вітя – даун», «Святослав – уїб…н» і в цьому дусі. Спочатку увагу не звертав, але потім побачив, що пройшло півроку, а він постійно виписує таке. І я його знайшов! Я навіть знаю, де він живе.

– Він реальний персонаж?

– Я навіть знаю, ким він працює. Написав йому у Facebook: «Я Вас слухаю». Він поки що мовчить.

– Повідомлення переглянув?

– Буває онлайн, але не переглянув. Йому ж показує, що Віктор Розовий написав повідомлення. Він навіть за цей час аватарку собі змінив. Планую подзвонити цьому чуваку (посміхається). Мені здається, якщо не знаєш людину особисто, то не можеш її хейтити. Ну чому ти не любиш Тіматі?

– За пропутінську позицію.

– Ти можеш не слухати його пісні. Я його не люблю, мені все одно. Зрозуміло, що в нього пропутінська позиція, він мурло. Але чувак просто рубає «лаве». Та того Путіна він, напевно, в сраці мав. Тіматі – рупор пропаганди. Якщо не знаєш людину, то не можеш робити висновків про людські якості.

– Для багатьох людей твоя професія може здаватися несерйозною. Батьки не намагалися тебе переконати в тому, що треба займатися іншою діяльністю?

– Та я мамі вчора плазму купив (сміється). Тому, вона розуміє. Я сам живу, але люблю приїжджати до мами. Вона їсти готує, ванну напускає, слідкує за тобою. Як в Бога за пазухою. Якщо серйозно, то, звичайно, що були фрази «займися ділом».

– Кажуть, що в українському футболі найкращим лікарем зіркової хвороби був Валерій Лобановський. У тебе чи твоїх товаришів ніколи не було зіркової хвороби?

– В нас зіркової хвороби немає. Коли мене на вулиці просять сфотографуватися, то я не відмовляю. Але коли прохожі помічають натовп, то зупиняються. Я намагаюся такого уникати з ціллю економії часу.

– В українському футболі не особливо багато місця для гумору, однак нещодавно віце-президент Маріуполя Андрій Санін з підлеглими періодично намагалися веселити публіку жартами. Наприклад, Карпати, Зоря, Чорноморець та ще ряд клубів були зображені у ролі собак на прив’язі в Динамо. Тобі як гумористу такі речі видаються смішними?

– Мені подобається практика європейських клубів, коли у твіттерах клуби по-доброму жартують. Баварія чи Арсенал дотепно підколюють своїх суперників. Гумор – це завжди похвально і для нього не має бути обмежень. В курилці, де збираються люди, немає меж для стьобу. Не знаю, може, після цього в маріупольському клубі думали – ох, який Санін смішний…

– Роуен Аткінсон, тобто містер Бін, Едді Мерфі, Джим Керрі. Чий гумор тобі близький?

– У мене не було такого, щоб я звідкись черпав натхнення. Я не хотів йти стандартним шляхом, але був максималістом. Я не прагнув швиденько потрапити у вищу лігу, зробити класичну команду з танцями і співами – вибігли, поклонилися і пішли. Я хотів культової команди, яка б запам’яталася надовго. В нас інший, довший шлях. Наприклад, на нас не вплинули інші команди з КВН. В наших виступах є елементи гіпертимного гумору.

– Що це за гумор?

– Він має кілька різновидів. Наприклад, людина каже несмішні жарти і сама з них сміється. Це такий собі гумор, який на листочку з себе нічого не представляє. Моя улюблена команда з КВНу – «П’ятигорськ» Семена Слєпакова і Лєни Борщової. На мене взагалі впливало графіті і мистецтво, а не КВН.

– Ти не визнаєш світових класиків гумору, однак тобі, мабуть, подобаються комедії. Що з останнього тебе розсмішило найбільше?

– Ходив з друзями в кіно на «Байстрюків» («Father Figures»). За сценарієм два брати шукають свого батька, їздять по Америці. Одного разу приїжджають в готель і на рецепції запитують: «Можна у вас замовити номер?» А чоловік їм відповідає, але настільки тихо, що ніхто нічого не чує. Мене цей момент розірвав. Хоча, здається, в залі ніхто не сміявся. Можливо, мене просто не веселять класичні речі. В таких випадках я собі думаю: «Так, ось це смішно. Клас». Розумію підтекст, але не сміюся. Ти зовсім по-іншому дивишся на гумор.

– «Загорецька» закохала в себе багатьох людей. Знаю, що недавно ти їздив у Івано-Франківськ до хворого хлопчика. Коли несеш людям щастя, то усвідомлюєш, що робиш добрі справи?

– Я сприймаю свою діяльність як виключно позитивну. Коли ми приїхали до хлопчика, то він розплакався. В той момент я просто розгубився. Часто люди кажуть, що в такий час для нашої країни гумор є зайвим. До мого знайомого приїжджав IT-шник з Хорватії і розповідав про югославську війну. З його фірми на фронті воював кожен третій. Одного дня вони вирішили відсвяткувати новорічний корпоратив і провели голосування. Рішення прийняли одноголосно – однозначно святкувати. Це правильно і сміливо. Потрібно продемонструвати, що все гаразд, нас нічого не зламає. Треба веселитися і боротися.

Читайте также:

Выберите способ комментирования

Добавить комментарий